ПРО ЛЮБОВ ДО СЕБЕ

Певно, одне з найважчих для нас усіх то є навчитися приймати й сприймати нас, таких, якими ми є на дану хвилину. Приймати – й простягувати долонь. Собі – худим й повним, успішним й не дуже, кмітливим й « пригальмованим» . Всяким. Прийняти у собі все це, зробивши відправною точкою – для майбутніх змін – в ту сторону, у яку бажаєш. Працювати над – але й приймати. Сьогодні себе – ось такого. Не вельми успішного, із набряками під очима, павутинням зморшок, зайвими кіло – і все ж, любити. Бо якщо ми ладні любити себе лиш коли ми є на вершині успіху, ідеально вродливі, або хоча б досконало « відредаговані» у графічних редакторах – то ж така умовна любов, знаєш. Нащо вона тобі, нащо цей самообман? Ти не віриш у те, що маєш змогу й хист досягти тієї вершини, стати прегарною чи прегарним без штучного викривлення реальності – й обираєш фікцію, а треба всього-нічого – просто обрати та прийняти реальність. Реальність, у якій ти така, яка є – такою й любити. Ніжно й віддано. Любити – й вдосконалювати, звичайно, по мірі сил – дбайливо та обережно.
ПРО ЛЮБОВ ДО СЕБЕ
Темы: О жизни, О человеке

Комментарии